Частина 3.: Сідло Ротонда напрочуд цивілізоване. Я забиваю ніс у повітря, щоб не пропустити жодного запаху інформації про це місце. Ми будемо спати тут сьогодні вночі. Для мене ця інформація була досить невтішною, я з нетерпінням чекав тривалого походу. З іншого боку, у моїх двоногих буде достатньо часу для їх належного вилучення. Зараз вони розпаковують свої рюкзаки під невеликим притулком, щоб поїсти. Мене не хвилює їжа, я б краще вивчити околиці. Є велика будівля, що примикає до господарських будівель. Я можу понюхати овець, кіз і корів. Увага! Я пахну дивною собакою. Хоча немає на увазі, я краще повернуся до своєї родини. Панечек дивиться на сусідню альтанку, яка на його думку ідеальна для сну. Він, звичайно, не хоче будувати намет, я розумію. Перш ніж ми сподіваємося поїхати до поміщика, щоб побачити, чи можемо ми використати його сарай. Я за його п'ятами хоча б до огорожі. Тоді ми з радістю повідомляємо, що таборували прямо перед готелем і можемо спати всередині. За винятком мене. Він це не означає! Вони не дали мені знати де! На щастя, я не помиляюся і після короткої зустрічі вирішено. Альтанки достатньо, щоб залишитися на ніч. Ще не, думаю. Це безкоштовно, і мені не доведеться ходити до котельні або туди, куди вони хотіли поїхати!
"Ми не в поході, щоб спати в розкішній кімнаті", - хазяйка дряпає мене за вухом, щоб дати зрозуміти всім, що я маю пріоритет над її комфортом. Коли ми переносимо розгорнуте провізію до другого укриття, сіре небо темніє, хоча це лише південь. Волога пливе в повітрі. Бабуся Яна не хоче заходити під альтанку, вона воліє вибрати намет, але її перевели.
"Я не дуже люблю погоду, я б скоріше почав збирати речі", - пропонує він.
"Для чого? Ми тут прекрасно сховаємось. Нехай дощить спокійно, тут він досить великий, щоб ми не змокли ", - виступає дідусь Ланя, вивчаючи хмару, що кусає гірський хребет.
"Я ніколи не бачив такої хмари", - каже власник, рухаючи частини нашого обладнання під дахом.
"Так, це дивно знизу", - погодилася решта експедиції.
"Ми досі такі прекрасно сховані", - хвалить Лана, навпаки, Яна хрумтить, щоб якомога більше рухатись та збирати речі.
Біла хмара котилася швидше, ніж хтось очікував. Можливо, крім мене, я згорбився під столом у катастрофічному побоюванні, куди зібралися всі інші, намагаючись сховатися від великих крапель води. Повільно стає зрозуміло, що на ніч це житло нас не потішить. Тому Panecek вчасно вказує інші варіанти проживання, крім готелю, де мене не пускають. Він шкодує інших, але не має ідеї, що стане найсухішим членом партії. Дощ безжальний і повільно займає все більшу і більшу площу нашого притулку. Я дивлюся на леді, що тулиться за дерев’яною лавкою. Бабуся Джана даремно відкладає багаж, щоб зберегти хоч якісь речі сухими, а Лая демонструє трюки, коли вона висить за брусом даху, намагаючись вирватися з мокрого. Буря досягла свого апогею, а альтанка нагадує Вапку, яка виконує свою роботу ідеально та вишукано. Дощ перехоплює нас знизу вгору, тому не залишає сухих волосся навіть у Лани, який має голову прямо у стелі.
Перша ознака розриву ослаблення - видимість. Чи все ще на нас дощить, бо ми намочені на шкірі і це собака сказати. З іншого боку, ми можемо бачити, як джентльмен притулився під дахом готелю. Сміється обличчя виявляє, що зливи були щадні.
«Не будь надто щасливим, у вас теж тут є речі!» - кличе його коханка, покидаючи свій непрацездатний притулок.
Зрештою, все по-справжньому мокре, від їжі до спальних мішків, і лише тому, що в поліетиленових пакетах та в закритих рюкзаках не було безпечно. Пан "готельєр" міг похвалити, як легко він завів нових гостей, і мені нічого не залишалося, як прийняти ніч у котельні. Слід визнати, що майстер був дуже добрим і, крім помірної ціни на двоногих, він також влаштував мені ковдру. Не хвилюйтеся, за два дні, які ми проведемо тут, я повністю зміню погляд місцевих жителів на собак. Хаф! ;-)
Komentáře
Додати коментар